У липні 2012 року відома Британська галерея Tate запустила незвичайний проект. У великій віртуальній залі відвідувачі отримали можливість познайомитися ближче з найвідомішими полотнами митців XX століття, загубленими сьогодні. На відміну від звичайних виставок, тут цифрові копії картин і муралів розташовувалися в оточенні записок, фотографій, вирізок з газет та інших допоміжних матеріалів. Все це допомагало глядачеві провести невелике «детективне» розслідування, самостійно відновлюючи в уяві історію творів. Протягом року відвідувачами музею-фантому стало понад 100 тис. осіб зі 153 країн.
Філософія проекту
За словами Дженніфер Манді, головного куратора проекту, історія мистецтва для нас – це історія творів, що збереглися. Але втрачені полотна продовжують впливати на художню мову та естетичні ідеали культурної доби. Сьогодні вони вже не мають матеріального носія, але фарби та полотно – лише засоби втілення художнього образу. Зникнення полотен не супроводжується знищенням їхньої духовної сутності. Присутність на експозиції додаткових матеріалів з одного боку допомагала глядачеві відкрити новий погляд на мистецтво, а з іншого – давала можливість поринути у процес відновлення історії втрачених шедеврів. Експеримент співробітників галереї Tate був сприйнятий публікою з великим ентузіазмом.
«Портрет Френсіса Бекона» Люсьєн Фрейд. Фотографії © azbooka.ru
Зануренню у світ загублених творів мистецтва сприяла атмосфера віртуального простору. Зал онлайн-галереї за своїм оформленням нагадував великий склад, де на столах під лампами та на підлозі було розкладено різні підказки. Фрагменти відеозаписів та аудіоматеріали допомагали заповнити прогалини у знанні історії створення картин. На самому початку на столах музею-фантому з'явилося два десятки робіт. Пізніше організатори щотижня радували глядачів новими полотнами аж до закриття експозиції у липні 2013 року.
Експонати галереї втраченого мистецтва
До уваги відвідувачів були представлені полотна Василя Кандинського, Люсьєна Фрейда, Фріди Кало, Віллема де Кунінга, Баса Яна Адера, Кіта Харінга, Френсіса Бекона, Роберта Раушенберга та інших майстрів XX століття. Усі картини, представлені на експозиції, були втрачені, пошкоджені, вкрадені чи зруйновані в інший спосіб.
Ескіз людини з мікрофонами
Полотно пензля художника Френсіса Бекона було втрачено завдяки зусиллям її автора. Вперше воно було представлене публіці у 1946 році. На полотні зображено момент публічного виступу абстрактної фігури оратора перед пресою. Як і більшість інших творінь майстра, полотно викликає у глядача трохи похмуре відчуття неприродності деформованого людського тіла. У 1946 Бекон показав картину глядачам кілька разів, після чого вона зникла з публічного простору на 15 років. У 1962 році полотно було представлене погляду здивованих шанувальників у своєму новому вигляді. Мікрофони та рослини залишилися колишніми, але замість абстрактного оратора під парасолькою з'явився силует з оголеним торсом. Робота отримала назву «Горила перед мікрофонами». Автор знову залишився незадоволений своїм творінням і після невдалих спроб довести його до завершення, вирізав фрагменти в кількох місцях. Оригінальне зображення залишилося лише на фотографії, зробленій під час першої появи шедевру на публіці.
Для Бекона це було не перше полотно, власноруч знищене після тривалих переробок. Іноді майстер так старанно перемальовував свої картини, що вони повністю змінювали кольорову гаму. Ножі та ножиці допомагали позбавлятися невдалих творінь. Після смерті художника у його майстерні було виявлено близько 100 робіт, порізаних на шматки. У приватних бесідах художник зізнавався, що знищені роботи були одними з найкращих, і він жалкує про свої рішення.
Портрет Френсіса Бекона
Полотно написав друг Френсіса Бекона Люсьєн Фрейд в ранній період творчості. 1988 року його викрали з берлінської галереї невідомі. Через кілька днів автор отримав пропозицію викупити своє творіння, але після згоди Фрейда викрадач зник і більше ніколи не заявляв про себе. Портрет представляв для майстра величезну цінність, тож він продовжував пошуки. У 2001 році художник виготовив плакат із написом «Розшукується» та обіцянкою нагороди у 300 тис. марок. На той момент минуло вже понад 12 років з моменту крадіжки, і за німецькими законами викрадач не міг нести кримінальної відповідальності. Цей крок не приніс Фрейду бажаного результату: місце знаходження портрета досі залишається невідомим. На знак своєї скорботи він заборонив робити кольорові репродукції, і з того часу копії можна було бачити лише у чорно-білих тонах. У 2011 році художник помер, залишивши табу в силі.
Поранений стіл
Картина в стилі сюрреалізму була написана у 1940 році відомою мексиканською художницею Фрідою Кало. Після цього протягом 15 років вона кілька разів виставлялася в музеях, доки у 1955 її не викрали невідомі. У 2019 році мексиканська влада заявила про арешт людини, яка має інформацію про місце знаходження полотна. Він намагався запевнити справжність документів, які б підтверджували його право на володіння. Шедевр не було знайдено, але співробітникам поліції стало відомо, що в даний момент він знаходиться в Лондоні. Приблизна вартість полотна Кало на чорному ринку оцінювалася в $20 млн. Наразі полотно продовжує числитися серед втрачених. Сюжет твору створений у найкращих традиціях сюрреалізму: за забризканим кров'ю столом сидять чотири мешканці Мехіко в оточенні статуеток доколумбової епохи та театральної завіси. Полотно було написано в період активного захоплення мексиканською культурою та темою автохтонності. У сюжет твору вплетено мотиви особистої долі Кало: статуетки були частиною колекції її колишнього чоловіка Дієго Рів'єри, а прирученого художницею оленя звали Гранісо. Стіл, що стікає кров'ю, – це метафора страждань мучеників за мексиканську культуру.
Мурал КПП «Чарлі»
Знаменитий мурал авторства Кіта Харінга з'явився на Берлінській стіні у 1986 році. До цього митці вже висловлювали протест проти окупації Німеччини та вбивств громадян НДР під час спроби втекти до західної частини розділеної країни. Для американського майстра це стало також нагодою зробити свій внесок у руйнування стіни. Робота над муралом проходила у кілька етапів. Спочатку співробітники Музею Берлінського муру зафарбували жовтим кольором ділянку перешкоди завдовжки 100 м біля КПП «Чарлі». У той час подібна діяльність могла викликати гостру реакцію з боку солдатів на тому боці перешкоди, тому допомога була доречною. Наступного дня Харінг намалював на ньому ланцюжок зв'язаних між собою людських фігур, розфарбованих у чорний, червоний та жовтий колір. Тільки після перевірки східнонімецькими солдатами мурала на предмети образ на адресу НДР митець зумів продовжити роботу. Роботу було завершено протягом 4-6 годин.
«Мурал Кіта Харінга» Кіт Харінг. Фотографії © miracomosuena.blogspot.com
Після цього співробітники музею почали популяризувати мурал з метою просування ідеї об'єднання Німеччини. Цього разу до знищення роботи приклали руку інші художники: протягом кількох місяців поверх роботи Харінга з'явилося багато графіті, які повністю приховали його від глядачів. У галереї втраченого мистецтва збереглися безліч фотографій, що нагадують нам про сюжет мурала та етапи його створення.
У пошуках дивовижного
Робота присвячена третій частині сумного перформансу голландського художника Баса Яна Адера. Майстер планував здійснити подорож з Америки до Англії на невеликому човні та створити серію робіт, присвячених пригоді. Перед цим він підготував запрошення, що містило натяк на можливий результат майбутнього заходу: на зображенні видно розмиту фігуру моряка на борту корабля під час шторму. Адер був досвідченим моряком, але результат такого заходу був визначений наперед. Через 9 місяців після початку плавання уламки човна голландського акціоніста виявили на узбережжі Ірландії. Місце загибелі залишається невідомим. Запрошення з натяком на небезпеку плавання через Атлантику і фотографія самого автора залишилися єдиними графічними нагадуваннями про незавершений перформанс і життя, що раптово обірвалося.
Стертий малюнок
Історія зникнення цієї картини відрізняється від історії інших експонатів галереї. У 1963 році молодий художник Роберт Раушенберг захотів створити витвір мистецтва на місці шедевра іншого відомого художника. З такою пропозицією він прийшов до майстерні Віллема де Кунінга. Відомий тоді майстер прийняв пропозицію Раушенберга і знайшов у своєму портфоліо улюблений малюнок. Процес стирання розтягнувся на кілька тижнів, але зникла робота залишилася в історії мистецтва назавжди. У 2009 році співробітники Музею в Сан-Франциско відтворили оригінальний малюнок, завершивши таким чином один із найцікавіших експериментів. Кунінг та Раушенберг вважали цю акцію черговою спробою знайти відповідь на питання існування предмета мистецтва поза своїм матеріальним носієм.
Подальша доля галереї
На щастя для нас, музей-фантом не зник безвісти. У партнерстві з Channel 4 Tate випустила кілька фільмів, присвячених знаковим полотнам та концепції проекту. На сайті галереї також можна знайти серію найцікавіших есе, що розповідають історії створення та зникнення творів. Оригінальність ідеї та чудова реалізація були відзначені кількома нагородами на престижних міжнародних конкурсах. Але головним досягненням керівників галереї втраченого мистецтва стало відтворення втрачених картин у сприйнятті сучасного глядача. Таким чином їм вдалося ще раз довести на практиці, що мистецтво справді може бути вічним попри старіння та руйнування художніх матеріалів.
Мистецтвознавець KyivGallery