Чамата Ігор

Залишаючи осторонь сумнівну кон’юнктуру часів СРСР, кар’єрні і комерційні амбіції, Ігор Чамата завжди займався вільним живописом, а також займався з учнями в приватній студії. Можливо, саме за цю свободу його цінують друзі і колеги, а рівень його живопису дозволяє вважати його справжнім представником кращих традицій класичної реалістичного живопису кола Кончаловського і Машкова, Сєрова і Левітана, Пластова та Герасимова.

Ніколи Ігор Чамата не був схильний до штучного і помпезного, так званого "салонного живопису", а вмів розкрити глибинну красу в простих речах: польових квітах і травах, осінніх грибах з вологими лісовими листками, які випадково пристали до "капелюшка", зрілих маках і дикого жита.

Приблизно з 1980-го року художник цілком присвятив себе камерному станковому живопису. Головним чином - це міські пейзажі із зображенням історичного центру Києва і пленерні пейзажі. Працюючи в колі своїх колег, відомих пейзажистів - Єржиківського, Киянченка, Одайника, Волобуєва, Ігор Чамата успадкував деякі риси, які в цілому притаманні поколінню, яке сформувалося в 50-х - 70-х роках. Тому, і його пейзажі, мають всі ознаки кращих здобутків соцреалізму, широко відомого і надзвичайно популярного в наші часи на Україні та за її межами.

Індивідуальний стиль художника проявляється головним чином в надзвичайно скрупульозній, стримано-суворій роботі з натурою. У пейзажах і в деяких натюрмортах він наближається до графіки, тому що жодна деталь не віддаляється від ока майстра, він надзвичайно якісно ліпить форму за допомогою світлотіньових нюансів, переконливо передає денне світло та вечірні сутінки, загадково тремтячі нічні тіні київських бульварів. Свої улюблені - дрібні, тонкі, майже пунктиром виписані мазки, художник ніколи не замінює на брутально-широкі, і не користується шпателем. Правдиве зображення натури - головний девіз його творчості. Тому працьовитість і наполегливість в роботі завжди були добрими сусідами у творчому натхненні художника.

Численні натюрморти з квітами найбільш повно розкривають поетичну і романтичну натуру майстра. Саме в "Бузку", який написано в манері Петра Кончаловського, в "Яблуках та грушах" - в дусі Іллі Машкова, а також численних "Трояндах", "Жасминах", "Півоніях" і "Півниках" можна відшукати таємницю професійного успіху художника. Малюючи квіти, майстер розмірковує про життєві парадокси, про плинність часу, про гармонійність природи.

Можливо, саме юнацька закоханість художника в імпресіоністів вплинула на створення серії натюрмортів з бузком початку 2000-х років, тому що від цих полотен з пульсуючим кольором не можна відірвати очей. "Червоні маки" в кількох варіантах також належать до найбільш вдалих знахідок майстра. Нехтуючи другорядними деталями, він акцентує глядацьку увагу саме на чистому пігменті червоної фарби і надзвичайно живо пише ці розкішні квіти. Тільки багаторічний досвід і гарна зорова пам'ять допомагають художнику довести до кінця картини з тендітними і вибагливими квітами - пролісками, маками, тюльпанами та незабудками. І зовсім особливе місце серед натюрмортних творів майстра займають щирі і зворушливі в своїй природній простоті полотна із зображенням лісових грибів, осінніх яблук, груш і горіхів (до речі, взагалі не в кожного майстра є натюрморти з такою своєрідною тематикою). Тільки справжня любов до природи дозволила Ігорю Чаматі так переконливо написати ці осінні дари - повнокровно, матеріально, але, в той же час, і дуже особисто-інтимно. Він зумів захоплено і талановито розкрити їх тонку красу. Саме на прикладі цих картин знову і знову переконуєшся, що головне - не власне мотив, а вміння майстра цей мотив розкрити - згадаємо "Персики" Моне, "Яблука та груші" Кончаловського, етюдний "Натюрморт з мідним тазом" Рєпіна. Іноді по другорядним творам можна оцінити справжній професійний рівень художника.