Самсонова Тетяна, 35 років
Харків
Харків
Тетяна Самсонова закінчила курси з каліграфії і східного живопису, в який художниця закохалась ще в юнацтві, почавши займатися східними єдиноборствами і пізнавати східну культуру.
Лаконічність ліній, багато вільного простору, неочікувані композиції, а головне - небагатослівність, притаманна як японським тривіршам, так і живопису дзенских майстрів. Якомога менше сказати, але достатньо, щоб передати задум і настрій.
Це все дуже легко і логічно лягло на життєву філософію Тетяни Самсонової та стало рідним і звичним, як дихання.
2017 - Персональна виставка “Дзенська Україна”, присвячена красі рідної природи, виконана в східній, каліграфічній техніці, Харків
2018 - Персональна виставка “Ця мить”, в яку крім звичних українських сюжетів, увійшли роботи присвячені подорожам по іншим країнам, Харків
Я щаслива! Придбала прекрасну роботу Тетяни Самсонової «Уламки Сванської вежі». Соковита зелень сосен, вікова кам'яна вежа та білосніжні вершини гір передані талановитою художницею з неймовірною легкістю і грацією!!!
Я не змогла пройти повз цю картину на виставці у Харкові. Зараз Сорока радує мене на роботі. Спокій, краса - все це є у картині. Дякую Тетяні! :)
Таніни картини взагалі підкуповують тонкістю виконання, реалізмом - в тому його розумінні, що передають не тільки стоп кадр, а й емоцію - то, чого часто позбавлена фотографія, наприклад. А та картина, що переїхала до мене жити, - це була любов з першого погляду, вона минула голову, процес осмислення, а проникла відразу в серце якоюсь спорідненістю бачення і сприйняття. Таке було відчуття, що це я сама її намалювала (не руками, звичайно, а емоціями).
Американський філософ Генрі Торо два роки прожив у лісах на березі Волденського озера у збудованій власноруч хатинці. Він зробив це аби довести, що сучасна людина здатна вести просте життя та слідувати власній природі, замість того щоб реалізувати навязані їй чужі сподівання. Я прочитала його книгу багато років тому і вона мене буквально зачарувала. Відтоді я, хоча й не подалася у ліси, однак у певному сенсі завжди намагалась вести light-life (в українській мові, нажаль, немає точного еквіваленту цього поняття), не обтяжуючи себе непотрібними речами та людьми. Але хто з нас може сказати, що саме йому потрібно насправді? Іноді це дуже важко. А іноді, хоча таке трапляється рідко, - ти просто знаєш. І тоді неважливо хто (або що) перед тобою - людина, книга або милий висловухий кіт - ти відчиняєш двері й впускаєш їх у своє життя. Так було і цього разу, коли зайшовши на виставку в "Бузок", я побачила картину Тетяни Самсонової "Нічне озеро у місячному сяйві". І зрозуміла, що це - Вона. Та сама невипадкова річ. Тепер вона живе у моїй вітальні. Я зву її "Холодний місяць". Вірніше, так назвав її один мій Друг. А він - майстер давати імена) Наприкінці своєї книги Торо написав: "Якщо ти збудував повітряні замки, твоя праця не пропала даром; саме там їм і місце. Тобі залишається підвести під них фундамент". Схоже, що тепер над моїм замком завжди світитиме холодний місяць)
