Олександр Мурашко одним із перших передбачив настання нової епохи в історії українського образотворчого мистецтва та взяв посильну участь у культурному житті нашого народу. Активна громадянська позиція та самовіддана робота в ім'я відродження України зрештою принесли йому мученицький вінець. Майстер живопису, наставник та громадський діяч – таким Мурашко запам'ятала світова історія мистецтва.
Тернистий шлях до вершини майстерності
Народився Олександр Мурашко 26 серпня 1875 року у Києві. Дитинство майбутнього художника було затьмарене відсутністю батьків та невизначеністю із питанням опікунства. Він був позашлюбним сином Марії Крачковської, яка віддала сина на виховання бабусі. Пізніше Мурашко потрапив у сім'ю свого дядька, а ще через деякий час возз'єднався з матір'ю після повторного заміжжя. Вітчимом маленького Сашка став власник іконописної майстерні Олександр Іванович Мурашко. З його подачі хлопчик почав писати ікони та брати активну участь у роботі сімейного підприємства. Наприкінці 80-х Мурашко мав можливість спостерігати за роботою Віктора Васнєцова, Михайла Нестерова та Михайла Врубеля, запрошених для участі в розписі київського собору. Вітчим бачив хлопчика іконописцем, але Сашко мріяв про кар'єру живописця і деякий час поєднував відвідування майстерні богомаза з уроками в школі малювання Миколи Мурашка, брата Олександра Івановича Мурашка.
Після того, як плани майбутнього художника відкрилися, він посварився з вітчимом і пішов із дому. Поневіряння в компанії бурлаків надихнули його на створення безлічі ескізів і подарували безцінний досвід спілкування з людьми з різних соціальних верств. Через деякий час йому вдалося отримати допомогу та гроші для навчання в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, де його вчителем став Ілля Рєпін. Ще у процесі навчання його портрети здобули визнання критиків, колекціонерів та педагогів. Канікули Мурашко проводив в Україні, надихаючись краєвидами та сценами із життя звичайних людей. Не дивно, що сюжет його дипломної роботи «Похорон кошового» пов'язаний із українською тематикою. Успіх картини дав можливість отримати звання вільного художника і пенсію для поїздки до Європи.
Подорож по Європі
1901 року Мурашко приїжджає до Парижа. Тут він відвідує відомі музеї, де знайомиться із роботами майстрів старої школи. Паралельно він відчуває сильний вплив модерністських напрямів живопису. Тоді Франція вже охолола до імпресіонізму і захоплювалася художньою мовою модернізму, але майстер, слідуючи своєму життєвому кредо, не звертає уваги на модні тенденції. Стилістичні прийоми імпресіоністів та його трепетне ставлення до кольору справили величезне враження на художника. Після паризьких дослідів стиль майстра увійшов до фінальної стадії свого формування. Йому стали притаманні такі риси:
- використання глибоких кольорів та прийомів світлотіні для посилення виразності образів;
- пластична виразність образів нерідко досягається шляхом наведення розмаїття між темним силуетом і світлим тлом;
- вміле використання лінії та композиційних прийомів для керування площинами кольорових мас;
- прагнення гармонії між емоційними станами героїв оповідань і атмосферою навколишнього простору;
- віддалення від міфологічного символізму, всякої неприродності та «парадності» у зображенні дійсності.
З Парижа Мурашко вирушив до Мюнхена, де він відвідував школу Антона Ажбе, знайомився з відомими майстрами сучасності та продовжував роботу над своїм авторським стилем. Європейська подорож закінчилася у 1903 році поверненням додому.
«Дівчина в червонім капелюсі» Олександр Мурашко. Фотографії © museum.net.ua
Надалі роботи майстра неодноразово з'являлися на виставках у Римі, Венеції, Амстердамі, Берліні, Дюссельдорфі, Відні та інших європейських містах. 1911 року його навіть обирають членом Мюнхенського сецесіону.
Переїзд до Києва та педагогічна діяльність
У 1909 році художник переїжджає до Києва і одружується з дочкою нотаріуса Маргаритою Крюгер. Восени того ж року він розпочинає свою викладацьку діяльність у Київському художньому училищі. Спроби вести роботу зі студентами за європейськими методиками зустрічають опір інших викладачів, тому 1913 року Мурашко відкриває власну студію. Майстерові часто замовляли портрети, але робота з іменитими замовниками не приносила йому особливої радості. Тому картини цього плану менш цікаві, ніж написані не на замовлення. Перша світова війна дестабілізувала соціально-політичну ситуацію у Російській імперії та запустила процес її розпаду. В умовах війни Мурашко продовжував свою педагогічну діяльність і дедалі частіше писав портрети близьких та друзів.
Найвідоміші картини Олександра Мурашка
1. «Дівчина в червоному капелюсі» (1903). Картина була написана під час перебування у столиці Франції. Чудова атмосфера паризьких салонів та неймовірна концентрація предметів мистецтва минулих епох надихнули Мурашка на написання портрета молодої жінки у червоному капелюсі. З філігранною точністю майстра вдалося відтворити ніжні риси обличчя моделі. Портрет демонструє вміння автора працювати із загальним освітленням для повнішого розкриття образів. Картина по праву вважається однією з найвідоміших робіт українських майстрів ХХ ст.
2. «Біля кафе» (1903). Ще одна робота паризького періоду. На полотні зображені французькі дами в модних сукнях та головних уборах, які розмовляють про свої справи біля кафе. Позаду них видніється нічна вулиця французької столиці, силуети відвідувачів та вогні ліхтарів. Полотно дає чудове уявлення про атмосферу нічного міста, в якому митцю пощастило провести стільки часу. Полотно демонструє рідкісне вміння майстра надавати динаміку статичним сценам.
3. "Зима" (1905). Портрет двох молодих людей, ймовірно, подружжя, на тлі зимового пейзажу природи демонструє приголомшливе вміння Мурашко комбінувати теплі та холодні тони для посилення виразності образів. Особи та одяг головних героїв оповіді дають глядачеві уявлення про традиції та культуру села, яке століттями зберігало в умовах окупації українську національну ідентичність.
«Зима» Олександр Мурашко. Фотографії © commons.wikimedia.org
Примітно, що практично всі портрети Мурашка були присвячені звичайним людям у їхньому природному середовищі. Атмосферу урочистості полотнам автора дарувала унікальна манера зображати дійсність, а не хитромудрий сюжет.
4. "Каруселі" (1906). Одна з найвідоміших робіт. Автору вдалося надати фігур на каруселі приголомшливого динамізму, що передає глядачеві відчуття вихору. Робота була представлена на Міжнародній виставці у Мюнхені у 1909 році. На жаль, подальша доля полотна невідома. Свого часу картину придбав колекціонер із Будапешта та розташував її у своєму замку, який пізніше був зруйнований під час бомбардувань у 40-х роках. Ескіз «Каруселі» зберігається у Національному художньому музеї у Києві.
5. "Благовіщення" (1909). Незважаючи на глибокі знання в галузі іконопису Мурашко у зрілі роки практично повністю відійшов від релігійної тематики. Картина «Благовіщення» стала чи не єдиним винятком із цього правила. Незважаючи на нетрадиційне для християнства голосіння євангельського сюжету, робота змогла зберегти урочистість атмосфери дійства завдяки глибокому жовтому кольору, розлитому по всьому полотну. Швидше за все, джерелом натхнення для майстра стали роботи імпресіоністів, з якими він познайомився у паризький період подорожі Європою.
6. "Продавщиці квітів" (1917). Ще одна робота майстра, написана незадовго до смерті. Перед очима глядача, немов звідки, широкими мазками фарби глибокого синього кольору промальовуються фігури літніх жінок. Життєрадісна атмосфера, передана яскравими фарбами на полотні, контрастує із сумними обличчями продавчинь. Помилуватися цим шедевром сьогодні можна у Національному художньому музеї України у Києві.
7. "Автопортрет" (1917). Один із останніх автопортретів Мурашка, написаний за 2 роки до смерті. Контраст холодних та теплих відтінків створює неповторний візуальний ефект. З полотна на глядача дивиться не лише талановитий художник, обласканий увагою європейських поціновувачів мистецтва, а й зразковий сім'янин, педагог, громадський діяч, патріот України. Зосереджений погляд висловлює тривогу за майбутнє країни, зануреної у хаос громадянської війни. Темне тло посилює відчуття внутрішнього драматизму.
Останні роки
У 1917 року він бере активну участь у роботі Академії мистецтва (перший вищий український художній навчальний заклад). Через постійні перебої з постачанням фарб, полотен та інших матеріалів навчальний процес постійно зривався. Загальна атмосфера в українській столиці була тривожною через виснажливу війну на європейському континенті. На жаль, за таких умов посадові обов'язки залишали мало часу для занять творчістю. Новий поворот у житті майстра стався на початку 1919 року, коли столицю молодої української республіки було окуповано більшовиками. Як людина заможна, Мурашко потрапив до списку т.з. кулаків, зобов'язаних виплатити новій владі контрибуції. Пізніше його намагалися відправити на примусові роботи.
Мурашко як видний представник української творчої інтелігенції заважав планам більшовиків щодо будівництва радянської країни, і справа була навіть не в грошах чи любові до України. Новій владі були потрібні люди з повністю відформатованим поглядом на світ, готові покірно виконувати будь-які накази. На жаль, за таких умов подальша доля видатних представників української культури була вирішена наперед. 14 червня 1919 року під час прогулянки з дружиною Мурашко зазнав нападу невідомих. Його забрали нібито для перевірки документів, а згодом було виявлено його тіло: постріл у потилицю перервав життя майстра. Зрозуміло, жодних розслідувань ніхто не проводив, але цей випадок повністю вкладається в логіку поведінки радянської влади, яка в наступні роки знищила мільйони українців. Деякі історики мистецтва навіть стверджують, що Мурашко став першою жертвою українського «Розстріляного відродження».
Мистецтвознавець KyivGallery