Мистецтво – це спосіб пізнання світу, трансформація форм навколишнього середовища людиною, їх переосмислення та відтворення доступними їй засобами. Історія мистецтва веде свій відлік із давніх часів – перші пам’ятки датуються 40-35 тис. р. до н. е. Людська діяльність виражена у творчості на багато випередила першу писемність, що підтверджує її органічність та безумовність у людській природі.
Мистецтво первісних часів носило переважно сакральний характер. Перші наскельні малюнки, кам’яні скульптури, петрогліфи, намиста та диски із лінійними зображеннями тварин втілювали спробу людини осягнути сили, які лежали поза її досвідом. Природа, боги, доля, духи – це об'єкти поклоніння первісної людини, які вона намагалась зобразити у предметному світі для того, щоб наблизитись до їх розуміння та змінити своє беззахисне становище перед ними.
Автономна сакральна функція мистецтва поступово зникає в сучасному світі, але, протягом усього існування людства, вона зазнала безліч трансформацій за формою та змістом. Наприклад, у часи Стародавніх цивілізацій мистецтво було нерозривно пов'язане із владою. 365 посмертних статуеток фараона, королівські тіари та кількадесятиметрові статуї богів – мистецтво, кожен знак та символ якого був спрямований на демонстрацію того, що верховний правитель має повне право на своє становище, оскільки воно було дане йому богами. Сакральне мистецтво – це і християнська іконографія, з усіма її канонами та правилами письма, і ритуальний посуд кельтської обрядовості, і багато чого іншого. Як правило, взаємодія із сакральним мистецтвом виражалась у сприйнятті людиною об’єкта рівним собі, оскільки він був наділений божественною силою і слугував медіатором між звичайним життям та недоступним досвідом. Таким чином, мистецтво не потребувало розуміння – воно потребувало поклоніння йому або домінування над ним, що також і чітко окреслювало для людини її позицію у цьому стихійному і незрозумілому світі.
Поруч із сакральним мистецтвом у первісні часи починає розвиватись уявлення про мистецтво декоративне. Оздоблювати утилітарні предмети – знаряддя праці, посуд, зброю – створювати натільні прикраси людина почала дещо пізніше, аніж поклонятися кам’яним венерам. Приблизно тоді, коли її свідомість була здатна реагувати на трансцендентні сили (ті, які були їй непідвладні) не лише зі страхом, але і з бажанням аналізувати їх. Виявлялось, що феномени природи можуть приносити задоволення (впливаючи на певні фізіологічні рецептори) – милувати око, слух. Людина почала збирати та імітувати елементи природи з тим, аби використовувати їх у своєму повсякденні, створюючи примітивні музичні інструменти або збираючи морські раковини в намиста, вирізьблюючи тваринок на руків'ї ножа. Навіть більше, людський мозок почав узагальнювати та систематизувати природні явища, перетворюючи їх у нові форми виразності. Наприклад, саме так з’явились орнаменти, які, як правило, були повторюваними схематизованими елементами природи – геометричними фігурами, солярними та лунарними знаками, узагальненими образами тварин, людей та ін.
Декоративне мистецтво – мистецтво для оздоблення, прикраси – є найбільш розповсюдженою та зрозумілою формою і для сучасної людини. Архітектура готичного собору, розписи капел епохи відродження, натюрморти на стінах барокових палаців – це форми творчості, які нерозривно пов'язані із прагненням людини «додати щось іще» до звичних умов свого існування, задовольнити свої потребу в прекрасному. Взаємодія із мистецтвом-як-прикрасою виражалась у повному домінуванні людської особистості над її творінням. У цьому випадку мистецтво завжди мало утилітарний характер, оскільки або прикрашало очевидно утилітарні предмети людського побуту, або мало прямо і недвозначно приносити насолоду від його споглядання.
Мистецтво як виключно естетичний феномен почало усвідомлюватись не так давно. Створення перших художніх музеїв, картинних галерей – це яскравий приклад того, що мистецтво набуло повністю автономного статусу – його функції та призначення почали відступати перед самоцінністю форми мистецького твору. Зображення почало набувати ваги саме через технічність його виконання, авторство та змістове наповнення. Процес взаємодії з мистецтвом почав ускладнюватись до опосередкованості. Якщо раніше людина або сприймала мистецтво як щось незалежне та недоступне, таке, що не потребує розуміння, а лише ментального зв'язку, або як практичну річ, якою можна скористатися, то тепер мистецтво набуває синкретичного статусу. Зв'язок із ним можливий лише у такому порядку: усвідомити автономність твору мистецтва, спробувати дешифрувати його зміст та зрозуміти цінність тієї чи іншої його форми, отримати насолоду у зв'язку з успішним прочитанням.
Навідуючись до картинної галереї або музею, як правило, сучасна людина не сприймає полотна на стінах, як просто красиві картинки або якийсь недосяжний акт духовності, навпаки – вона намагається зрозуміти, що вкладено у кожен окремий твір – автор, історія, контекст, логіка символів та кольорів тощо.
Насправді, мистецтво як естетичний феномен – це не особлива віха в історії мистецтва і навіть не специфічна мистецька форма. Перш за все – це спосіб ставлення до творчого акту. Особливої актуальності він набуває у зв'язку із візуальними мистецтвами. Ми можемо придбати вазу і поставити її на столі лише тому, що вона гарна і пасує до кольору стін, але обираючи картину, людина звертає увагу не лише на співзвучність кольорів полотна із кімнатою. Чи придбаєте ви картину, сюжет якої вам не зрозумілий? Чи прагнете ви повісити у вітальні картину, яка не зачіпає ваш розум? Кожен окремий вибір – це унікальний діалог із твором мистецтва, який і є процесом розуміння заради подальшого отримання естетичного задоволення. Звісно, він може відбуватись невербально і навіть не усвідомлено. Проте, якщо він буде вдалим і завершеним, ви точно зрозумієте, що саме цей твір мистецтва повинен бути у середовищі вашого повсякдення, оскільки лише він приноситиме вам насолоду від його споглядання щоденно.
Джерела зображень: https://commons.wikimedia.org та https://kyiv.gallery
Марина Богуш – культуролог