Художня критика – особлива галузь творчої діяльності. Це не просто вид діяльності журналіста або розділ мистецтвознавства. Коли публіцист, соціолог або культуролог має справу з твором мистецтва, він приділяє велику увагу змісту художнього об'єкта.
Критика означає поглиблений аналіз і оцінку мистецтв в контексті естетичних переваг і норм краси. Мета цього процесу – дати раціональну об'єктивну оцінку мистецтву на основі подолання суспільно-політичного становища.
Арт-критика ділиться на наступні дисципліни в залежності від критеріїв оцінки:
- судження на основі історичного контексту;
- «журналістський» характер критики, огляди – тут робиться акцент на розважальному характері для читача чи глядача;
- академічні відгуки, трактати – науковий підтекст.
Але найчастіше оцінка і рецензія базується на кількох жанрах. В сучасних ВНЗ України, на жаль, немає такої спеціальності, як художня критика.
Історія розвитку феномену художньої критики
Оцінка художньої діяльності, ймовірно, народилася разом з самим мистецтвом. Адже ще роботи Платона і Гіппократа вказують на історичні види арт-критики. В епоху ренесансу існували посередники-оцінювачі, які допомагали багатим покровителям шукати і купувати полотна, одночасно надаючи оцінку творчості.
Критика як письмова дисципліна бурхливо розвивалася в XVIII столітті. У 1719 році британський художник Джонатан Річардсон один з перших використовував термін "мистецтво". Він спробував впровадити техніку об'єктивного оцінювання художніх творів, частіше за все портретів. Його праця мала успіх в суспільстві англійців середнього класу. Цінителі стають більш вимогливими у виборі картин як символу свого соціального стану та фінансового благополуччя.
Франція і Англія в XVIII столітті переживає різкий підйом зацікавленості суспільства до мистецтва. В цей час полотна систематично демонструвалися на загальний огляд в Парижі, на виставках в Лондоні. Першовідкривачами-мистецтвознавцями в цей час стають Жан-Батист Дюбо і Дені Дідро.
У 1762-1766 р в Англії проводилися виставки "Товариства мистецтв" і навіть в газетах того часу виділялася окрема сторінка для обговорення мистецтва. Епоха Просвітництва в Німеччині знаменується зародженням мистецтвознавчої критики, яка просувалася виданнями Йоганна Крістофа Готтшеда.
У XIX столітті професія мистецтвознавця була вже у вжитку і розробляла свою методологію, грунтуючись на теоріях естетики та краси. У цей час у Франції творчість розкололося на прихильників традиційного і неокласичного жанру, виникає жанр романтизм. Критика в цей момент процвітала: класики стали на стороні чітких ліній і контурів на полотні, романтики виступали проти старих стилів, називаючи їх надмірно образними і байдужими. Просувався новий напрямок виразних, чуттєвих і емоційних нот в «романтичному» стилі.
Історія критики XIX століття виділяє фігуру французького поета Чарльза Бодлера, який опублікував свій огляд в 1854 році. Бодлер захищав свого друга Едуарда Мане, якого розкритикували за картину "Олімпіада". Едуард Мане наважився першим показати суспільству реалізм, зобразивши оголену куртизанку. Це спричинило за собою скандал, але вплинуло на розвиток арт-критики.
В кінці XIX століття Роджер Фрай був звинувачений в іконоборстві після виставки пост-імпресіоністичного мистецтва. Роджер Фрай почав активно захищати свою діяльність на лекціях, що було проявом арт-критики. Він захищав формалізм акцентуючи увагу на тому, що мистецтво повинно створити особливий естетичний відгук у глядачів, емоційну реакцію.
У XX столітті за кордоном більша частина художників вже мала власних критиків, які просували їх творчість. У цей період американський арт-критик Клемент Грінберг проголошував у своїх оглядах напрямок абстрактного експресіонізму – цей стиль почав набувати особливу естетичну цінність. Американський письменник і мистецтвознавець Харольд Розенберг вказував на видозміну живопису в якусь драму, обговорюючи твори Джексона Поллока.
У другій половині XIX століття в Україні постало питання про важливість вивчення живописного мистецтва. Першим цю тему просунув сумський художник Юрій Ступак в своїй статті, присвяченій М. Сумцову. У той період ще не було постійних критиків, як і арт-виставок. На початку XX століття важливу роль зіграло видання статей в газеті "Зоря". Основним завданням виступало естетична освіта суспільства, яке зі складностями відділяло себе від глядачів російської культури. Українська критика була частково близька до російської. Але українські фахівці в цій області виявляли і певну самостійність – вона виявлялася в оригінальності аналізу художніх феноменів, прагненні проаналізувати виставки через призму локального мистецтва.
Розвиток художньої галузі в Україні призводить до помітних трансформацій в області арт-критики. Полотна піддавалися аналізу та оцінки вже професіоналами і художниками. В середині XX століття видатними критиками вважалися: М.С. Грушевський, Г.Г. Павлуцький, Н.К. Вороніл, В.П. Карпов, І.Н. Труш і інші.
Фігура художнього критика: який він?
Професійний мистецтвознавець-критик має певну базу різноманітних знань для аналізу всіх областей, пов'язаних з творчою діяльністю. Спеціаліст має бути обізнаним і орієнтуватись як в нових трендах, так і знати історію мистецтва. Така професія вважається максимально суб'єктивною серед інших дисциплін – вона надмірно оціночна і носить особистий характер. Перелік загальних питань, що цікавлять професіонала:
- Яка мета і який сюжет даного полотна?
- Як художник створював просторові і об'ємні конструкції?
- Які почуття і емоції у різних людей викликає одна і та сама картина (скульптура, інсталяція, перформанс)? Від чого це залежить?
У цій професії є можливість розширення свого кругозору і досвіду. Спеціаліст може розвиватися в області письменства або художньої майстерності. Культовий критик – це культурний аніматор, який відповідає за шлях, пройдений мистецькими тенденціями. Галузь, що ним описується місцями перетинається і зі знаннями в області психології, має також величезні міждисциплінарні зв'язки з журналістикою.
Але людина, яка прийшла в арт-критику не з мистецтвознавства, а з журналістики, має трохи інші характеристики. Серед її завдань центральне місце займатиме надання інформації суспільству через засоби масової комунікації. А глядач хоче побачити яскраву картинку, гостру оцінку. Критику-журналісту потрібно багато зусиль не тільки для аналізу твору мистецтва, але і для розваги читачів або глядачів, привернення їхньої уваги. Особливо актуально це зараз в епоху Facebook і онлайн видань.
Критик-художник в своїй діяльності буде більше давати оцінку без раціонального аналізу і доказів. Серед читачів критик, який сам пише картини, поважається і викликає довіру. На відміну від художника, професійний аналітик спирається не тільки на суб'єктивні переживання з приводу розглянутого полотна. Він намагається дати більш об'єктивну оцінку, спираючись на свій багатий художній досвід аналітики сфери мистецтва.
Техніка і прийоми арт-критики
Талант критика повинен включати в себе розвинену здатність до творчого мислення, яка реалізується не через написання власних полотен, а через аналітику робіт інших майстрів.
Методики і прийоми розрізняються у кожного конкретного фахівця. Вони залежать від цілей і завдань, які переслідує професіонал. Але існують деякі загальні алгоритми даної діяльності і її основні закони:
- Внутрішня єдність, внутрішня логіка руху думки критика.
- Правильний вступ – нерідко аналіз починається з інформації, що має характеристику новин: "На цьому тижні була продана така-то картина ..." або "На виставці в цю суботу були представлені такі-то твори ...". Для докладної аналітичної статті такий початок не підійде, хоча він буде актуальним для ЗМІ.
- Яскравий заголовок, що відповідає загальній ідеї огляду.
- Мотивація людини продовжувати читання огляду піймавши його "на гачок" інформацією.
Багато авторів на початку огляду вводять читача в нюанси біографії художника. Важливо робити це не "сухо", перераховуючи дати і події, а підкреслити, наприклад, драматичну долю творця. Вступ вирішує те, чи стане людина читати статтю далі, ніж один абзац. Інтрига або барвистість спочатку захопить читача, вводячи його в курс справи.
Основа всієї аналітики – індивідуальний стиль, вид викладу, мовна фактура, соковитість виразів. Спеціаліст повинен розбиратися в термінології, але не прагнути самоствердитися за рахунок читача.
Художник і письменник з Нью-Йорка Зак Сміт, який займається критикою, вказує на певні принципи, які входять в "моральний кодекс" аналітика. Він виділяє такі основні положення:
- Не треба чекати чергової арт виставки, щоб написати про художника. Виставки організовують ті, у кого є на це кошти. Краще відвідувати арт-ярмарки.
- У образотворчій діяльності слова для інтерпретації картини зайві.
- Під час інтерв'ю у художника краще питати про мистецтво, а не про нюанси біографії.
- Звертати увагу на побутові речі, які нас оточують: блюдо на тарілці, птахів на вулиці тощо.
- Не треба зловживати термінологією, чим простіше мова – тим краще.
- Перед тим, як робити висновки, слід перевірити факти.
- Не потрібно говорити про очевидні речі, які видно на картині кожному.
- Погано – це хвалити художника за його популярність або гроші.
Зак зазначає, що вражаючі картини пишуть не тільки професійні художники. Іноді, хоч і рідко, цікаві речі можна побачити у автора-студента або людини без художньої освіти.
Проблема об'єктивності-суб'єктивності
Не існує однієї загальноприйнятої схеми того, як потрібно бачити, розуміти і сприймати те чи інше зображення або фільм. Професійний арт-критик – це той, який прагне дати максимально об'єктивну оцінку з великою кількістю аргументів. Цього можна досягти тільки з наявністю широкого кругозору і зі зверненням до різних видів творчості. Важливо працювати над собою, власними переконаннями, вміти їх пояснити.
Сам характер діяльності критиків досить специфічний, адже ці люди займаються об'єктами, які були створені на базі суб'єктивного внутрішнього світу іншої людини. По суті, будь-який твір мистецтва не можна назвати ні об'єктивним, ні суб'єктивним – тут ці терміни неактуальні.
Уявімо, що критик – це актор, який грає роль в театрі чи кіно. В цьому плані критик тлумачить і аналізує "роль", а не "текст". Для гри в кіно потрібен текст, але актор грає не діалоги і розмови. Твір художника – це більше гра зі смислами, ніж набір слів.
Професіоналу слід навчитися виражати свіжий, оригінальний погляд, інакше дивитися на звичні речі. Завдання аналітики – не охопити твір з усіх боків, а виділити важливі центральні моменти, не спотворюючи їх. Тут без впливу особистості самого фахівця не обійтися.
Відомі українські арт-критики
Катерина Стукалова – мистецтвознавець та арт-критик, в 1993-1996 р редагувала перший в Україні журнал про проблеми мистецтва. В арсеналі має велику кількість статей на тему українського сучасного мистецтва. Її роботи публікуються не лише в країнах СНД, але і в міжнародних виданнях. У статті «Чотири дні з життя нового мистецтва» можна ознайомитися з поглядом К. Стукалової про виставку «Екранізація», яка пройшла 3 червня 1999 року. На «Екранізації», як каже Катерина, було продемонстровано те, наскільки сучасне мистецтво грає роль проекції твору, а не є твором саме по собі. Весь акцент виставки був зроблений на екрані, на якому проектувалася картинка. Іноді роль екрану виконувала інша поверхня: скляна труба, матове скло, ліжко або акваріум. Катерина описує яскраве відчуття ірреальності зображення. Виставці вдалося досягти «екранізації» сучасного мистецтва.
Костянтин Дорошенко в 2011 році був визнаний одним з найвпливовіших українських арт-критиків, увійшов в топ найвпливовіших фігур українського мистецтва. У Костянтина можна взяти багато цікавих поглядів і переконань. Він каже: «... важливо те, що людина бачить насамперед після пробудження: я спершу дивлюся на себе в дзеркало і посміхаюся, потім милуюся деревами з вікна і бажаю їм доброго ранку. Потім я йду на ванні процедури зі склянкою соку або води». К. Дорошенко стверджує, що береться тільки за ті проекти, які його дуже надихають, нерідко натхнення викликає сам процес роботи. Себе автор вважає не творчою особистістю, а інтелектуальною, оскільки написання оглядів і організація виставок – це розумова діяльність.
Аліса Ложкіна – незалежний арт-критик, прийшла в сферу сучасного мистецтва в 2002 році. Аліса займала посаду генерального директора Мистецького Арсеналу та пост головного редактора журналу ART UKRAINE. Ложкіна присвятила багато часу складному суспільному питанню – «Що значить праця сучасного художника?». Вона вважає, що художник – смілива особистість, яка насмілилася в нинішньому ліберальному соціумі не ходити на загальноприйняту роботу. Піднімається питання про те, що в сучасному світі трансформується сприйняття роботи, адже ручна праця замінюється механізованою. Художній критик висуває таку версію: «..коли у кожної людини не буде необхідності ходити на нудну роботу, все люди займуться мистецтвом – найщирішою і безкорисливою діяльністю".
Вікторія Бурлака – засновник Школи сучасного мистецтва, в минулому куратор п'яти українських галерей, засновник клубу арт-подорожей, проводить тури по музейним столицям різних країн світу, публікує свої статті на цю тему. Приділяє увагу темі постмедійності: «... роботи в стилі постмедійності – це імітація погляду через об'єктив камери, ці твори написані в кіношної стилістиці». У своїй статті В. Бурлака задається питанням: «Чи зміг вижити справжній живопис після того, як медіа та фото остаточно підкорили сучасний світ?».
Мистецтвознавець KyivGallery