Булкіна Анна

Значною перевагою абстрактного мистецтва порівняно з іншими видами є те, що воно алегорично розкриває перед нами щось сокровенне, що простими засобами подати неможливо.

Зачаровують розказані живописною мовою історії Анни Булкіної - це цілісне життєве дійство, схоже на театральне. Відчуття посилюється ще більше, коли вдивляєшся в персонажів, що нагадують якихось "архетипів" або неземних істот. Вони чарівні й магнетичні. Цей магнетизм проявляється не лише в пластичній мові, але і в кольоровому ряді.

Так в картині "Екзотична вечірня постановка" колірна палітра надзвичайно вишукана. Невидиме світло, що тече крізь простір картини,  виявляє найніжніші перламутрові переливи блакитного, перлинно-рожевого і ніжно-червоного та неквапливо згасає в кутках полотна в коричневих і зелених тонах. Подібні повітряні мерехтіння фарб, що наче світяться зсередини, характерні для всіх робіт Анни. Цю стихію кольорів художниця вписує в чіткі контурні обриси, і все зображене: дерева, предмети, персонажі, здаються монолітними і мирними в своїй статичності. І глядача не полишає відчуття, що ці люди і тварини, що дивляться на тебе з картин, неквапливо споглядають самі себе.

Світло, що западає у скрихітнілу щілину між тілом і світом, переведено у якусь іншу, паралельну палітру, не властиву жодному сезонові чи порі дня. Це есенція світла, що осідає на дні розпеченої за день скляної посудини, перевернутого паноптикуму.

Малярство затінку, "мертвих сезонів", затяжних відпливів. Навіть межові образи цієї меланхолійної панорами (абсолютне чорне - крук, що посідає біля роспластаного на піску тіла,  і гранично яскраве - літня кав'ярня, обрамлена притомленими звучаннями аккардиона і труби) не виходять з цієї рівномірної процесії, хронометрії свідомість того, хто присутній у картині лише тілом, нехай і чутливим, настороженим. Читання, сон, смерть - ось форми його відсутності, що відчуваються нами водночас як пелена і простір для розгадувань.

Глядач картини Булкіної - то випадковий світок. Дзеркало, відображення - чергова загадка. Людина, що дивиться в дзеркало - також відсутня для нас?  На цих картинах вона зазвичай зображена у профіль, у позі "напівприсутності", тоді як саме відображення дивиться просто нам в очі. Можливо,такою є обережність речей, що воліють відкриватися через систему дзеркал, а стіна платонівскої печери - відкрита сріблом? Ми ж - знов неуникно сторонні, хоча, закони оптики такі, що Вона, та, що дивиться у дзеркало, ставши напівпрофіль, побачить у ньому нас. Нас.